Бета-блокатори як лікування гіпертензії

Ці ліки, що з’явилися в 1960-х роках для терапії стенокардії, знижують тиск шляхом впливу на нервову систему. Вони блокують вплив на серцево-судинну систему від бета-нервових рецепторів. В результаті знижується серцевий ритм і зменшується кількість крові, яка викидається серцем за хвилину. Тиск знижується. Крім того, бета-блокатори також знижують ефекти деяких гормонів, що сприяє нормалізації тиску. Так як бета-блокатори можуть звужувати периферичні кровоносні судини, не рекомендується призначати їх пацієнтам з порушеннями кровообігу в руках і ногах. Також бета-блокатори протипоказані астматикам і пацієнтам із серцевою недостатністю.

У деяких хворих було відзначено зниження статевого потягу.

Блокатори кальцієвих каналів

Група лікарських препаратів, які блокують струм кальцію всередину м’язової клітини, перешкоджаючи її скорочення.

Кожна м’язова клітина для скорочення потребує такий елементі, як кальцій. При його відсутності м’язи не можуть скорочуватися в достатній мірі, судини розслаблюються, полегшується тік крові всередині їх і знижується тиск.

Блокатори кальцієвих каналів ефективні в монотерапії у 30-40% пацієнтів. Призначають їх також і в комбінації з іншими препаратами.

Блокатори рецепторів ангіотензину II

Це найсучасніша група препаратів. Ангіотензин II – потужна судинозвужувальна речовина, синтез якої відбувається під впливом ниркового ферменту реніну. Одним з ефектів ангіотензину II є стимуляція вироблення альдостерону, який затримує виведення нирками солі і води.

Ліки, що блокують рецептори (місця взаємодії з клітиною) ангітензину II, перешкоджають звуженню судин і полегшують виведення надлишку солі і води з організму. В результаті чого тиск знижується.

Ця група препаратів відрізняється доброю переносимістю і практично не має побічних ефектів.

Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (ІАПФ)

За участю ферменту АПФ відбувається синтез найсильнішого внутрішнього вазоконстриктора – ангіотензину II. Фармакологічна дія інгібіторів АПФ, викликаючи гальмування перетворення ангіотензину I в активний судинозвужуючий ангіотензин II, веде до зменшення рівня ангіотензину II в крові зі зменшенням впливу на судини симпатичної нервової системи. Блокада ефектів ангіотензину II обмежує вивільнення кальцію, що зменшує судинозвужувальну реакцію гладких м’язів судин. При лікуванні інгібіторами АПФ відбувається зміна балансу з’єднань на користь судинорозширюючих біологічно активних речовин. Препарати цієї групи в основному призначаються пацієнтам з гіпертензією на тлі хвороби нирок або серцевої недостатності.

Альфа-блокатори

Також як і бета-блокатори, ці препарати впливають на нервову систему, однак цей ефект реалізується через інші рецептори. Альфа-рецептори відповідають, в основному, за скорочення артеріол, отже, дія препаратів спрямована на розслаблення артеріол і зниження тиску.

Одним з основних побічних дій альфа-блокаторів є ортостатична гіпотензія – різке зниження тиску після прийняття вертикального положення.

Препарати внаслідок невисокої ефективності призначаються в основному в комбінованої терапії.

Препарати центральної дії (агоністи імідазолінових рецепторів)

Одна з груп антигіпертензивних препаратів. Агоністи імідазолінових рецепторів зв’язуються зі спеціальними ділянками в нервових клітинах (рецепторами) і регулюють активність симпатичної нервової системи, знижуючи кількість судинозвужувальних сигналів. В результаті усувається спазм судин. Артеріальний тиск знижується. Препарати цієї групи застосовуються для лікування м’яких і помірних форм гіпертонії; часто призначаються в комбінованої терапії і мають добру переносимість.

Advertisements